Перше Сошниківське земське початкове училище було засноване в 1885 році. Поміщалось воно в громадському будинку, який був розміщений в центрі села. На утримання училища відпускалося від земства 346 крб 50 коп і від громади 115 крб.50 коп. Завідуючою училища була на той час Макаренко Олена Григорівна, жителька села Сошникова. В училищі навчалося 84 хлопчики і 1 дівчинка. Закінчили курс навчання лише 5 хлопців: Малежик Карло Тимофійович, Заболотній Михайло Антонович, Удовенко Яким  Степанович, Штефан Омельян Свиридович. Опікуном училища був дворянин Микола Олександрович Машин, з 19 серпня 1893 року.

Учителька Закону Божого Валентина Федорівна Мішта закінчила курс Полтавського єпархіального жіночого училища, в должності з 16 липня 1896 року, одержувала зарплату 300 крб і квартиру. Помічник учителя одержував 162 крб.

При училищі було ¹А десятини землі під городом. Вже в 1898 році в училищі навчалося до 104 учнів, з них було 40 дівчат.

Вчителями були : Макаренко Олена Григорівна, Валентина Федорівна Мішта, учитель Падалка і піп, який читав Закон Божий.

В 1905 році була ще відкрита церковно-приходська школа, в якій навчалися дівчата, а хлопці навчалися в земському початковому училищі.

В церковно-приходській школі було 3 групи. В третій групі, при закінченні школи учні складали екзамени. Всі три групи навчалися в одному класі. Сиділи учні за довгими партами, яких у класі стояло 5 штук.

3 1910 року кількість учнів зменшилась, в класі було від 12 до 15 учнів. Вчителями були : Тупка Федора Ничипорівна, Морина Григорівна, Мотрона Лавронівна і Трохим Іванович Ждан- житель села Єрківці.

Велика Жовтнева соціалістична революція зробила корінні зміни в житті всього народу Росії. Вона докотилася і до Сошникова.

В селі Сошникові до 1920 року школа називалась «Двоклассное земское училище», яке складалося з двох груп у першому класі і двох груп у другому. Ця земська школа містилася у двох приміщеннях- одне стояло на Зубовському дворищі, а друга на селі - за Мироненком. Працювало 4 вчителі - Зубковська Мотрона Лаврівна , Вовк Надія Митрофанівна, Щидловська Галина Степанівна, Віноградча Інна Петрівна. У кожного вчителя була своя група.

Була ще 1 церковно-приходська школа, якою завідував піп. В цій школі було дві групи, які вела вчителька Канцелян Марина Петрівна. Ця школа містилася там, де жила баба Зубиха(біля нинішньої амбулаторії). Навчання в школі проводилось російською мовою. Коли в 1918 році був виданий Закон про «відлучення церкви від держави і школи від церкви», в школі перестали викладати Закон Божий і церковно-приходська школа злилася з земською школою, перша перестала існувати.

 

В 1920 році в м. Переяславі-Хмельницькому було відкрито курси українізації, протягом місяця навчалися вчителі і з початку навчального року, з 1 вересня 1920 року введено навчання українською мовою. Підручників на українській мові було мало і зошитів не вистачало... Хоч умови навчання були тяжкими, вчителі самовіддано працювали. На дошці вчитель друкованим текстом писав з букваря сторінку , учні переписували текст, читали його, писали на клаптиках паперу і так навчалися грамоти.

Парти були довгі, на одній містилося по шість, по п’ять учнів. В кожній групі за списком було по 40 чоловік, але відвідувало школу по 10-12 учнів. Важкі умови праці були в перші післяреволюційні роки. Учнів часто батьки залишали допомагати по господарству, а коли сходив сніг , то й зовсім залишали школу, щоб пасти худобу, а пасли її, аж поки знов падав сніг. А відвідували школу ті, хто не мав ні худоби, ні землі.

В 1922 році було змінено назву школи, школа стала називатися «Чотирикласна трудова школа».

Коли почали організовувати колгосп, відвідування в школі покращилося, дітей менше стали відривати від школи, бо худобу і землю було віддано в колгосп, але навчання ще продовжувало бути в тяжкому стані. Великий вплив на дітей мала релігія, хоч вона і почала трохи викорінюватись з звичаїв людей і школи. Особливо батьки не пускали дівчаток, вони говорили: «Нащо тобі вчитися, підростеш-вийдеш заміж, а коло печі наука не потрібна»

Учителям приходилось ходить по селу, щоб агітувати батьків відпускати своїх дітей на навчання в школу.

Вчителі не тільки навчали дітей в школі, а й несли вогник культури в маси. Вони організували драмгурток і хоровий гурток. Драматичним гуртком керували вчителі Вовк Надія Митрофанівна і Лихота Тетяна Артемівна. Вони кожного місяця давали концерти для жителів села. Концерти були платні і безплатні. На одержані гроші купували декорації для п’єс, купували книги для сільської бібліотеки, при хаті-читальні (так називався тоді клуб.)

Хоровим гуртком керувала Фролова Антоніна Гнатівна.

В ті тяжкі роки запеклої боротьби з різними бандами-ворожими народу і революції, світив для жителів села маленький вогник культури в образі драматичного гуртка, хорового гуртка, бібліотеки (хоч книг у ній було і не так багато).

Коли затихла громадянська війна стало спокійніше працювати, люди почали краще відноситися до школи. Але навчання продовжувало проходити в приміщеннях не пристосованих до цього, класи були невеликі, мали мало світла, не відповідали санітарно-гігієнічним умовам навчання.

Навчання дітей шкільного віку поступово налагоджувалось, але багато молоді і дорослого населення були неграмотними. От і організували лікнеп для дорослих вчителі Сошнківської школи. Першою вчителькою лікнепу була перша комсомолка в селі Параска Петрівна Макаренко.

Думку про будівництво нової школи висловив на зборах Мироненко Охрім Лукович. Дякуючи наполегливому клопотанню перед органами влади завідуючого школи Чернацького Івана Аркадійовича , фундамент школи був закладений в 1927 році. В 1928 році стали будувати приміщення школи і навесні 1929 року школа була збудована, а восени навчання почалось в новому приміщенні. Школа була збудована простора, з великими світлими класами. Всі учні стали навчатися в одному приміщенні. Активну участь в будівництві школи приймали вчителі: їздили пиляти дерева в ліс, закладали фундамент, мазали тощо.

До 1932 р. в с. Сошникові була початкова школа. З 1932-1933 навчального року школа перейшла на семирічне навчання. Навчання в школі проходило на належному рівні, більше стало учнів відвідувати школу, школа і учні майже були повністю забезпечені підручниками і зошитами

В цей час в школі нараховувалось більше 200 учнів. В 1934-1935 н.р. Сошниківська семирічна школа випустила вперше семикласників. Це був перший випуск старших класів. їх налічувалось біля ЗО учнів.

Вчителі школи брали активну участь в житті села, в цей час почалася повна колективізація. Першими організаторами колгоспів були Сова Фома, Мироненко Охрім Лукович, Дорошенко Федір.

До 1934 року директором школи була Марценківська Анфіса Іванівна. В 1934 році школу прийняв директор Карпенко Федір Трохимович. З ним прибули вчителі старших класів: Мелешко Марко Петрович, Лисенко Тетяна Яківна, Рижик Кирило Іванович, Олишевець Федосій Ількович.

Навчання проходило до 10 вересня 1941 року. В зв’язку з приходом німців у наше село, навчання припинилося.

В довоєнні роки майже кожного року були паралельні класи, як старші, так і молодші. Учнів нараховувалось до 500 осіб. За час німецької окупації навчання проводилось лише початкове, яке займало 4 шкільних приміщень, а в п’ятому була церква. Старші класи були закриті зовсім.

22 вересня 1943 року наше село було звільнено від фашистських окупантів і школу зайняв військовий госпіталь.

Зразу ж було організоване семирічне навчання. До школи прибуло багато учнів.

Так 5 кл. було 3-105 учнів

6 кл. - 1, 7 кл.- 1 Молодших було по 2 класи. Всього було 400 учнів.

Навчання проходило в селянських хатах та квартирах, де жили вчителі.

В січні 1944 року госпіталь виїхав і навчання продовжувалось в приміщенні школи.

До школи прибули учні, що перервали своє навчання за час німецької окупації. Першим післявоєнним директором був партизан Кесарєв Тихін Кузьмович, пізніше директор однієї з Московських шкіл.

Учителі Голубова О.П., Вовк Н.М., Лисенко Т.Я., Кузьмик Г.А., Анісімова О.В., Петренко У.П., Малежик М.П., Малежик Є.Г., Чорноусько Х.М., Штефан Т.І., Мироненко М.О., Соловей Є.А., Лазоренко У.В., Терещенко С. С.

Директором після Кесарева Т.К. був Коза П.К. В 1945-1946 н.р. школу прийняв Гатенюк П.Д, який пробув три роки. Після нього школу прийняла Голубова О.П.

З 1947-1958 р. школою керував Дзюба Петро Хомович. З 1958 року (жовтень) школу прийняв Мелешко Марко Петрович. У 1960 р. розпочалося будівництво майстерні, яке закінчено в 1962 році. В 1967-1968 н.році розпочалося навчання у добудованих приміщеннях біля майстерні учнів молодших класів.

Біля школи було три братських могили. В одній з них було поховано полковника Іванова, який загинув за форсування Дніпра. Поховано його вночі під звуки орудійних залпів в присутності тільки військових. З усієї території с. Сошникова було звезено остатки воїнів, які загинули за звільнення села. їх поховано біля школи і поставлено пам’ятник (1947 р) В 1955 році поставлено пам’ятник невідомому солдатові.

В 1960 р. школу перейменовано у Сошниківську восьмирічну загальноосвітню трудову політехнічну школу .

В 1974-1975 н.р. директор школи була Некрутенко Катерина Олексіївна. З 1975 по 1998 рр. директором школи працював Мартиненко Леонід Іванович.

З 1990 року школа перейменована на неповну середню школу. З 1998 року перейменована на Сошниківську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів. Директором школи працює Пилипчук Микола Павлович. В 2008 році завершено будівництво довгобудови школи. Тепер учні мають просторі теплі класи, актовий зал, сучасний комп'ютерний клас. А в приміщенні старої школи обладнали кабінети для гурткової роботи, майстерню, клас для проведення фізичного виховання, бібліотеку., кабінет музики.

З 2009 року школа реорганізована в Сошниківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.